ХІМІЧНИЙ ТА РАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ
В УМОВАХ ВІЙНИ

В умовах війни можливе масове ураження  населення отруйними речовинами та радіоактивними ізотопами – як унаслідок спричинених війною хімічних (радіаційних) аварій, так і у наслідок цілеспрямованого використання противником хімічної чи радіологічної зброї.

Розглянемо небезпечні фактори послідовно.

1. Хімічні аварії

У хімічній, харчовій, фармацевтичній та інших галузях промисловості, у комунальному господарстві, у сільському господарстві, нафтовій та ін. галузях  застосовуються цілий ряд речовин, які можуть становити небезпеку для життя та здоров’я людини. Технологічні процеси спроектовані таким чином, щоб не допустити ураження працюючих та навколишнього населення отруйними речовинами, які використовуються на виробництві. Однак ці виробництва не розраховані на функціонування в умовах бойових дій. Атаки ворожої артилерії (авіації, ракет, диверсійних груп) легко можуть призвести до пошкодження та руйнування технологічного обладнання, що може стати причиною масового викиду отруйних речовин та хімічного ураження людей.  Серед небезпечних речовин при можливих аваріях слід виділити наступні.

Аміак

Властивості. Аміак – газ з дуже різким, характерним запахом (аміаком пахне аптечний нашатирний спирт). Добре розчинний у воді, легший за повітря, тому не здатен спричиняти тривалого зараження місцевості (небезпечний лише в момент викиду та протягом короткого часу після нього).

Один з найважливіших продуктів хімічної промисловості. Застосовується як азотне добриво, сировина для виробництва інших добрив, азотної кислоти, соди, в органічному синтезі та у якості холодильного агента. Також застосовується у медицині (нашатирний спирт). Одним з джерел аміаку є коксохімічні заводи. Зберігається та перевозиться у зрідженому стані – цистерни, газові балони (іноді – у вигляді водного розчину: аміачна вода, нашатирний спирт).

На початок війни в Україні знаходилась низка заводів, де вироблявся та використовувався аміак. Також аміак наявний на виробництвах, де застосовуються аміачні холодильні установки (наприклад, на підприємствах харчової промисловості). Дані підприємства можуть стати джерелом ураження аміаком працюючих та населення у разі пошкодження обладнання у наслідок бойових дій.

Токсична дія. Аміак токсичний, але його небезпека незрівнянно нижча, ніж бойових отруйних речовин. Людина часто контактує з аміаком у природному середовищі (утворюється при розкладі продуктів життєдіяльності). У якості хімічної зброї не застосовується. Ураження аміаком може мати місце лише в результаті аварій (чи нещасних випадків).

При високих концентраціях аміак обпікає очі та слизові оболонки, викликає біль в очах, сильну сльозотечу, сильний кашель, задуху, болі у шлунку, блювоту (при високих концентраціях аміаку людина не може не лише дихати, але й бачити). Смерть може наступити в результаті зупинки серця чи дихання (швидко), чи через набряк легенів (години чи дні). Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів.

Людина здатна відчувати запах аміаку при дуже низькій концентрації – від 0.5 мг/м³, що значно нижче за небезпечну межу. Це дає можливість помітити зараження та вчасно залишити забруднену зону.  Є дані, що дія аміаку при концентрації 1500 мг мг/м³ протягом 0.5-1 годин є смертельною. Така концентрація зазвичай може виникнути лише у закритих приміщеннях чи у безпосередній близькості від джерела витоку аміаку.

Захист. Одягти фільтруючий респіратор (РПГ-67 чи аналоги) й захисні окуляри ПО-2 (чи аналоги) або фільтруючий протигаз з коробками КД та М, за їх відсутності – промочити тканину міцним розчином лимонної кислоти (5-10% оцтом або розсолом від огірків чи капусти) й дихати крізь неї. Негайно залишити заражену зону!

Аміак легший за повітря й підіймається вгору, тому за неможливості залишити загазований будинок тримайтесь як можливо нижче (нижні поверхи, підвал). Були випадки отруєння, коли під час аварій на виробництві люди тікали на верхні поверхи (щоб вийти на дах), але вихід на дах був зачинений – вони зазнали дії максимальної концентрації аміаку.

Головне не панікуйте: аміак має різкий, неприємний запах, але він небезпечний лише за досить високих концентрацій.

При ураженні очей – промити великою кількістю води, при ураженні дихальних шляхів – свіже повітря, дихання теплою водяною парою, можна – з добавкою оцту. Звернутися до лікаря.

Література:

В.Н. Лазарев, Э.Н. Левина, И.Д. Гадаскина (ред.) Вредные вещества в промышленности. Справочник для химиков, инженеров и врачей – т3, 1977 г – С.88 й далі.

Филов В.А. (ред.) Вредные химические вещества. Неорганические соединения V-VIII групп, 1989 г, С.11 й далі. 

Хлор

Властивості. Хлор – жовто-зелений газ з різким, задушливим запахом (хлором пахне хлорка, хлорамін та мийний засіб “Білизна”). Колір хлору помітно тільки при дуже високих концентраціях (у випадку реальних аварій чи хімічних атак таке майже виключено). Значно важче за повітря (у 2.5 рази), помірно розчинний у воді. На повітрі дає білий туман соляної кислоти.

Важливий продукт хімічної промисловості. Застосовується для знезараження питної води та очищення побутових і промислових стоків. Використовується при одержанні пластмас, розчинників, відбілюючих та мийних засобів, у металургії. В умовах України найбільшу небезпеку становлять станції хлорування води та міські очисні споруди.

Слід також враховувати, що можлива цілеспрямована хімічна атака хлором з боку військ окупантів. Об’єктами найбільшого ризику є: лікарні, пасажирські вокзали, пункти розміщення біженців та інші місця скупчення людей, а також об’єкти цивільної інфраструктури у тилових містах (досвід Сирії).

Історично хлор став першою бойовою отруйною речовиною, успішно використаною на полі бою, а росія та пов’язані з нею терористичні формування нещодавно використовували його у Сирії, переважно – проти мирного населення. Попри це токсичність хлору незрівнянно нижча, ніж інших бойових отруйних речовин (застарілих та сучасних). При кімнатній температурі хлор – газ, тому він не здатен спричиняти тривалого зараження місцевості (зазвичай для цього використовують рідини, чи леткі тверді речовини). Найбільш небезпечними при витоку хлору є низовини, особливо у безвітряну погоду.

Токсична дія. Подразнює та опікає дихальні шляхи. Може спричинити набряк легенів. При дуже високих концентраціях хлор викликає миттєву зупинку дихання та смерть, при високих концентраціях зупинка дихання може наступити через 5-25 хвилин через хімічний опік легенів.

Отруєння середніми та низькими концентраціями хлору викликає болі у грудях та очах, сльозовиділення,  болісний кашель. Через 2-3 години може наступити набряк легенів. Були випадки, коли люди, які перенесли отруєння хлором “на ногах” помирали через 2-3 дні. 

Подразнююча дія хлору стає помітною за концентрацій 1-6 мг/м³, концентрація 12 мг/м³ переноситься важко – навіть за нетривалої дії, концентрації 100-200 мг/м³ небезпечні для життя навіть при дії протягом 0.5-1 год.

Захист. Фільтруючий протигаз з коробками В, М, БКФ. Якщо протигаз відсутній – герметичні окуляри, плюс просочити тканину міцним водним розчином тіосульфату натрію або сечовини (добриво), або уротропіну (сухе пальне в таблетках) – дихати крізь неї. У першу світову для цієї мети використовували сечу. Негайно залишити уражену зону! Хлор важчий за повітря, тому, якщо залишити уражену зону неможливо, – піднятись у високі місця (на пагорби, дахи,  димові труби).

Допомога потерпілим. Чисте повітря, спокій, тепло. Інгаляція кисню. При ураженні дихальних шляхів – інгаляція 2% розчину тіосульфату натрію, чи питної соди; промити очі, рот, ніс розчином соди. Негайно звернутись до лікаря!

Література:

В.Н. Лазарев, Э.Н. Левина, И.Д. Гадаскина (ред.) Вредные вещества в промышленности. Справочник для химиков, инженеров и врачей – т3, 1977 г – С.20 й далі.

Филов В.А. (ред.) Вредные химические вещества. Неорганические соединения V-VIII групп, 1989 г, С.369 й далі. 

Продукти неповного горіння

Ворожі обстріли та диверсії спричиняють масові пожежі на об’єктах цивільної та військової інфраструктури, зокрема, на нафтосховищах. Слід враховувати, що сажа та де які інші продукти неповного згоряння нафтопродуктів, гуми та пластиків (поліциклічні ароматичні вуглеводні) – “чорний дим” мають канцерогенні властивості. Така проблема була і у мирний час, під час війни вона загострилась. По можливості слід уникати вдихання продуктів неповного згоряння нафти та її похідних: у разі задимлення використовуйте респіратори та марлеві пов’язки. У короткостроковій перспективі це навряд позначиться на здоров’ї, однак в майбутньому може підвищити ймовірність виникнення онкології дихальних шляхів.

2. Радіаційні аварії

В Україні розташовані діючі атомні електростанції (АЕС), а також – Чорнобильська АЕС, яка, хоч і виведена з експлуатації, але містить велику кількість радіоактивних матеріалів, що лишились після аварії на 4 енергоблоці (1986 рік). Також наявне наукове, промислове та медичне обладнання, в якому використовуються радіоактивні матеріали, також є численні сховища радіоактивних відходів. Пошкодження зазначених об’єктів у наслідок ведення бойових дій може спричинити до радіоактивного ураження людей та тривалого забруднення місцевості. На даний момент Запорізька та Чорнобильська АЕС знаходяться під ворожою окупацію.

Найбільшу небезпеку становлять аварії на діючих атомних реакторах, які можуть спричинити масовий викид короткоживучих та довгоживучих радіоактивних ізотопів, що загрожує радіоактивним забрудненнях великих територій Європи.

Йодна профілактика. Для захисту населення та персоналу при аваріях на ядерних реакторах велике значення має йодна профілактика. У тілі людини міститься до 40 мг стабільного йоду, причому 20-50% цієї кількості сконцентровано у щитовидній залозі, де йод входить до складу гормонів. Природній йод представлений стабільним ізотопом ¹²⁷I, однак при реакціях ділення урану та плутонію утворюється 20 радіоактивних ізотопів йоду, серед яких найбільшу небезпеку складають ^131÷135I (T_1/2 = 8.04 діб; 2.3 години; 20.8 годин; 52.6 хвилин; 6.61 годин.). Дані ізотопи дають близько 20% активності молодих продуктів ділення й мають високу міграційну здатність. Небезпека радіоактивних ізотопів йоду полягає у тому, що вони легко засвоюються людським організмом (заміщуючи стабільний йод) й спричиняють внутрішнє опромінення, особливо – щитовидної залози. Як видно з періодів напіврозпаду, ізотопи йоду короткоживучі, тому, щоб уникнути їх дії на організм, треба максимально заблокувати засвоєння йоду організмом саме на початковій стадії аварії. Для цього застосовують йодну профілактику.  Перед аварію (бажано за 6 годин) чи на ранніх її етапах слід вжити препарати стабільного (нерадіоактивного) йоду ¹²⁷I – йодид калію чи йодид натрію, а за їх відсутності – випити йодну настоянку (“аптечний йод”). Норми йодиду калію KI наступні:

“діти до 1 місяця (немовлята й діти, які перебувають на грудному вигодовуванні) – 16 мг, діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг, діти від 3 до 12 років – 62.5 мг, підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, матері, які годують груддю – 125 мг (КІ приймається після їжі)”.

При тривалому перебуванні у забрудненій зоні вживання препаратів у зазначеному дозуванні повторюють (українські рекомендації – за вказівкою МОЗ, інші рекомендації – щоденно, але крім вагітних жінок). 

Якщо немає йодиду калію (натрію) допускається вживати настоянку йоду:

“– дорослим та підліткам старше 14 років – по 40 крапель 1 раз на день або по 20 крапель 2 рази на день після їжі у 1/2 склянки молока або води;
– дітям від 5 років й старше – у 2 рази менші кількості;
– дітям до 5 років настоянку йоду всередину не призначають;
– дітям наносять 2.5 % розчин йоду на шкіру (передпліччя, голінь) у розрахунку: від 2 до 5 років – 20 крапель, до 2 років – 10 крапель на день.”

Захист органів дихання. У разі руйнування (повітряний удар, артилерійський наліт, диверсія) джерел радіоактивних ізотопів, що не є діючими реакторами, важливим є захист органів дихання від радіоактивного аерозолю. Сюди належать: сховища радіоактивних відходів, промислові  або медичні джерела радіоактивного випромінювання, об’єкт “Укриття” на Чорнобильській АЕС тощо. Також – випадки пожеж на забруднених територіях.

У цьому разі радіоактивні ізотопи можуть поправити у навколишнє  повітря переважно у вигляді аерозольних часток (пил, дим, туман), тому важливим є захист органів дихання за допомогою респіраторів, а за їх відсутності – ватно-марлевих масок, пов’язок з тканини й т.п. Згодом активний аерозоль осяде, тому слід не допустити потрапляння його у легені: захистити органи дихання й негайно евакуюватись із забрудненої зони.

Література:

РЕГЛАМЕНТ щодо проведення йодної профілактики у разі виникнення радіаційної аварії (Наказ Міністерства охорони здоров’я України 09 березня 2021 року No 408).

И. Я. Василенко, О. И. Василенко. Радиоактивный йод. // Энергия: экономика, техника, экология. 2003, № 5, С. 57-62.

3. Застосування хімічної зброї

Хімічна зброя – зброя масового знищення, дія якої ґрунтується на використані токсичних властивостей хімічних речовин. Крім самих отруйний речовин (ОР) хімічна зброя також включає засоби їх застосування  (доставки, розпилення, підтримання діючої концентрації на місцевості, добавки для полегшення проникнення отрути крізь шкіру та засоби індивідуального захисту й т.д.)

Засобами застосування ОР можуть бути хімічні боєприпаси (ракети, снаряди, міни, авіабомби чи фугаси та ін.), ОР можуть розпилюватись з літаків чи гелікоптерів або застосовуватись диверсантами: як масово, так і локально (випадок у м. Солсбері).

Метою застосування хімічної зброї є знищення людей чи тимчасове виведення їх з ладу (т.з. несмертельні ОР). Попри всі заборони міжнародними угодами, небезпека застосування хімічної зброї проти України є реальною і нею не можна нехтувати. Як показала практика, росія порушує будь-які угоди, що стримують її агресивні дії. Порушує, як безпосередньо, так і руками підконтрольних москві режимів чи терористичних формувань. Зокрема, підконтрольні москві угрупування провели атаки хлором та зарином проти мирного населення у Сирії, а російська розвідка масово використовує хімічну зброю для вбивств людей, як у власній країні, так і по всьому світу (високотоксичні фосфорорганічні ОР – т.з. “новічок”).

Зважаючи на дії росії у Сирії та в інших країнах, місцями найбільшого ризику хімічних атак є: цивільні об’єкти у тилових містах України, особливо ті, де знаходиться багато незахищених людей: лікарні, вокзали, пункти прийому та розміщення біженців, місця роздачі гуманітарної допомоги, критичні об’єкти інфраструктури тощо. Ворог намагається посіяти паніку, воюючи з жінками і дітьми – таку тактику він використовує десятки років поспіль.

Основних шляхів проникнення ОР у організм людини три, найбільш розповсюдженими є два перші:

– крізь органи дихання (інгаляційний),

– крізь шкіру (резорбтивний),

– крізь шлунково-кишковий тракт (перорально).

Незалежно від шляху проникнення, ОР потрапляє у кров, розноситься організмом і спричиняє ураження. Крім загального ураження можливе також локальне ураження в місцях контакту ОР зі шкірою та слизовими оболонками.

Більшість бойових ОР є рідинами чи твердими тілами, де які – газами. Рідкі та тверді ОР зазвичай застосовуються у вигляді аерозолів (дим, туман), але також можуть вражати людей парою. Небезпека рідких та твердих ОР перед газами полягає у тому, що вони здатні спричиняти тривале та стійке зараження місцевості (ґрунту, будинків, одягу та ін. поверхонь), гази зазвичай легко розсіюються та здатні спричинити лише короткочасне зараження (також це залежить від метеорологічних умов).

За фізіологічною дією розрізняють шість груп бойових ОР:

1. нервово-паралітичної дії (зарин – GB; зоман – GD; VX та ін.);
2. шкірнонаривної дії (іприт, або гірчичний газ – HD; люїзит – L та ін.) ;
3. загальної отруйної дії (хлорціан, ціановодень та ін.) ;
4. задушливої дії (хлор, фосген, дифосген та ін.) ;
5. психотропної дії (BZ, LSD та багато ін.);
6. дратівливої дії (CS, CR, хлорацетофенон та ін.).

В умовах російсько-української війни найбільш небезпечними слід вважати перші два класи ОР: нервово-паралітичної та шкірнонаривної дії. Тому нижче вони будуть розглянуті більш детально.

Найбільш імовірними є застосування четвертого та п’ятого класів ОР: задушливої та психотропної дії. З бойової точки зору застосування таких ОР як хлор чи фосген є малоефективним (вони здатні заражати місцевість лише на короткий час), однак дані речовини використовуються у промисловості та господарстві. Ворог може використати їх для хімічної атаки у надії, що це викличе менш різку реакцію міжнародного співтовариства, а саму атаку можна подати як промислову аварію (витік хлору, наприклад).  Також істотним фактором на користь використання хлору чи фосгену є їх низька вартість (більш ефективні ОР коштують грошей, з якими у “країни-бензоколонки” у ході війни виникнуть проблеми).

Захист від хлору розглянуто вище.

Фосген – газ, значно важчий за повітря, має запах прілого сіна. Вражає тканини дихальних шляхів й спричиняє токсичний набряк легенів. Симптоми ураження проявляються не одразу, а в середньому через 4-6 годин (до 15 годин – чим швидше, тим гірший прогноз). Увесь цей час людина не відчуває себе хворою, навіть, якщо одержала смертельну дозу фосгену. Іншою небезпечною властивістю фосгену є те, що спершу його запах відчувається при концентрації 4 мг/м³, але згодом здатність відчувати запах фосгену втрачається – навіть за високих концентрацій. Людина може зазнати впливу небезпечних доз фосгену, навіть не підозрюючи про це і не намагаючись залишити загазовану зону. Смерть зазвичай наступає на 2-3 добу. Концентрації 500-600 мг/м³ протягом хвилини достатньо, щоб викликати тяжке отруєння. Фосген має кумулятивну дію: патології, спричинені дією невеликих доз, накопичуються. 

Захист від фосгену – фільтруючий протигаз. У разі відсутності фільтруючого протигазу чи респіратору – можна застосовувати пов’язки, просочені розчином уротропіну (сухе пальне) чи сечовини (добриво). Протиотрути від фосгену не існує (ніяка протиотрута не поверне вам легені), лікування – відповідно до симптомів ураження. Будь-яку людину, яка потрапила в зону, заражену фосгеном, слід розглядати як потенційну жертву (навіть, якщо вона не відчуває симптомів) – перебування під наглядом лікаря обов’язкове. 

Речовини психотропної дії можуть бути застосовані у глибокому тилу для дезорганізації населення, збоїв виробництва, насадження масової паніки та страху. Такі речовини діють у дуже низьких концентраціях, які зазвичай незрівнянно менші за діючу концентрацію смертельних ОР, тому виявити їх надзвичайно важко (це потребує лабораторних умов та спеціального обладнання).  Психотропні речовини можна розпилювати у повітрі, заражати ними воду та продукти харчування, одяг, предмети особистої гігієни й т.п. Зазвичай діюча доза може складати від міліграмів до тисячних міліграма на людину.

Психотропні речовини здатні викликати різні симптоми, які можуть змінюватись не лише залежно від застосованої ОР, але й залежно від конкретної людини. Наприклад: агресивність та психоз, порушення координації, зниження розумових здібностей, апатія, байдужість, заперечення наказів, втрата сприйняття оточуючого світу (чи спотворене сприйняття). Симптоми отруєння можуть тривати від годин до декількох діб.

Типовим прикладом речовин психотропної дії є речовина BZ. Дана речовина відрізняється достатньою термічною стабільністю, тому її застосовують у піротехнічних складах, які при згорянні дають аерозоль BZ, здатний вражати живу силу й заражати місцевість. Зовні цей аерозоль не відрізняється від звичайного диму. Речовина BZ призначена для тимчасового виведення із ладу військових, а також – цивільних. Смертельні отруєння можливі, але нехарактерні. Ураження виникає при інгаляційному чи пероральному надходженні. Ознаки отруєння: розширення зіниць, сухість у роті, прискорене серцебиття, запаморочення, слабкість. Через 0.5-1 годину слабнуть увага, пам’ять, реакції на подразники. Втрачається орієнтація, з’являться галюцинації. Люди не можуть відрізнити реальність від уяви. Розвивається заперечення: людина робить протилежне тому, що їй пропонують (наказують), виникають періодичні спалахи гніву. Ззовні стан нагадує божевілля. Ознаки ураження можуть тривати до п’яти діб.

Захист від аерозолю речовини BZ – протигаз (надійно), а за його відсутності – респіратор, ватно-марлева пов’язка. Допомога потерпілим можлива лише у лікарнях (необхідний точний діагноз). Дегазація – розчини лугів (їдкий натр, їдке калі, аміак, аміни) чи окисників (гіпохлорити натрію та кальцію – “Білизна” та “хлорка”). 

Не слід забувати, що поділ ОР на смертельні та несмертельні є умовним. Зокрема, під час звільнення заручників у москві (Норд-Ост – 2002 р) російські спецслужби потруїли психотропними речовинами багато власних людей. Склад застосованих ОР був встановлений англійцями лише 10 років по тому і то лише приблизно.

Речовини дратівливої дії (шостий клас), імовірно, вже були застосовані російськими окупантами в Україні для придушення мирних акцій протесту. Такі речовини не розраховані, щоб вбивати людей, а лише виводити їх з ладу, проте летальні випадки чи випадки тяжких отруєнь все одно виключати не можна (зокрема, речовина CS здатна викликати набряк легенів). Для захисту слід використовувати респіратори у комбінації з герметичними окулярами чи протигази (а за їх відсутності – дихати крізь тканинні пов’язки, виготовлені з підручних речей). Негайно залишити забруднену зону!

Речовини нервово-паралітичної дії. Являють основну небезпеку. Можуть бути використані як локально (проти окремих людей та невеликих груп), так і масово (проти мільйонних міст). Дані речовини порушують функціонування нервової системи, що призводить до появи судом, які переходять у параліч. Історично до даної групи відносіть фосфорорганічні речовини (ФОР) – похідні фосфорної та алкілфосфонових кислот.

де R — алкіл або алкоксигрупа; R₁ — алкоксигрупа, алкільна группа, меркаптогрупа, або заміщена при атомі азоту аміногрупа; Х — замісник, зв’язок якого з атомом фосфору менш стійкий порівняно з R та R₁. Це можуть бути: F, CN, ацилоксигрупа, диалкіламіноетилмеркаптогрупа, нітрофеноксигрупа, залишок заміщених фосфорної чи алкілфосфонових кислот.

ФОР характеризуються високою токсичністю (за будь-якого способу надходження до організму) та достатньою стійкістю. Вони здатні вражати за будь-яких погодних умов, можуть бути застосовані практично у будь-яких засобах хімічного враження. Дана група речовин велика, де які її представники мають переважно історичне значення, де які – засекречені від широкого загалу. Сюди належать і ОР, відомі під сумнозвісною назвою “новічок”.

Найважливіші представники: зарин, зоман та речовина VX. У зазначеному ряді речовин зліва на право зростає токсичність та стійкість, але зменшується їх доступність (зарин, зоман – помірно-стійкі: ризик смертельного отруєння зберігається до 30 годин улітку і до 2-3 діб узимку;  VX – стійкий: небезпека ураження зберігається до 15 діб улітку й до настання теплого сезону – узимку).

За дією та засобам захисту ці речовини аналогічні, тому доцільно розглянути тільки найбільш розповсюджений зарин.

Характерною властивістю зарину та інших ФОР є здатність інактивувати холінестеразу – фермент, який регулює передачу нервового імпульсу. Даний фермент розкладає ацетілхолін – речовину, завдяки якій нервовий імпульс передається між нейронами чи нейронами і м’язами. У результаті блокування дії ферменту створюється надлишок ацетілхоліну і відбувається неконтрольоване проходження нервових імпульсів, що призводить до перезбудження м’язів та видільних залоз.  Це веде до судом, спазмів, а зрештою – до паралічу. Впливу зазнають також м’язи, що безпосередньо не контролюються свідомістю (серцеві, дихальні,  м’язи органів шлунково-кишкового тракту, м’язи очей тощо) – це порушує роботу відповідних органів та систем. Через неконтрольовану діяльність видільних залоз відбувається інтенсивне виділення поту та слини.

Отруєння зарином (та іншими ФОР) відбувається за будь-якого способу надходження його до організму: вдихання пари, проникнення рідкого чи пароподібного зарину крізь шкіру та слизові оболонки, з водою та їжею, від контакту з забрудненими поверхнями чи зараженим одягом. Вдихання зарину з концентрацією 75 мг/м³ протягом хвилини призводить до смерті у половині випадків – (зоман й VX ще небезпечніші).

Першою й характерною ознакою отруєння зарином (та іншими ФОР) є звуження зіниць (міоз), також – ускладнене дихання. Вони проявляються протягом 2 хвилин вже за концентрації зарину 0.5 мг/м³. На де яких заводах ФОР як індикатор забруднення повітря використовували білого кролика у клітці: якщо у тварини звужувались зіниці – слід негайно залишити виробниче приміщення.

При легких отруєннях спостерігається міоз, підвищене виділення слини й поту. Одночасно з ними – симптоми, обумовленні спазмами судин, легень та серцевих м’язів (задишка, ускладнене дихання, біль у грудях та у області лоба, слабкість, запаморочена свідомість). У разі легких отруєнь людина втрачає працездатність на одну чи декілька діб. 

При середніх отруєннях симптоми з’являються швидше й виражені більш чітко. Стійкий міоз, біль у очах, головний біль. Дихання ускладнене, спостерігається нудота та блювота, втрата координації, судоми, мимовільне виділення сечі та калу. Людина виходить з ладу на 1-2 тижня, при відсутності терапії можлива смерть.

При тяжких отруєннях симптоми наступають одразу. Період прихованої дії відсутній. Постраждалий через хвилину втрачає свідомість, мають місце сильні судоми, що переходять в паралічі. Смерть наступає через 5-15 хвилин через параліч серцевого м’яза та дихальних центрів.

За однакової дози зарин швидше всього діє при потраплянні через легені, повільніше – через шлунково-кишковий тракт, ще повільніше – при потраплянні через шкіру. Зарин має кумулятивну дію: невеликі дози, отримані протягом доби, викликають патологічну дію, що сумується і може призвести до тяжких отруєнь.

Зарин являє собою рідину, тиску пари якої достатньо для смертельного отруєння при вдиханні протягом хвилини. Рідкий й пароподібний зарин легко сорбується пористими поверхнями (тканини, будівельні матеріали, фарба), просочує гуму й пластмаси.

Захист від зарину та ін. ФОР. Надійним захистом органів дихання від ФОР є фільтруючий протигаз, однак необхідний додатковий захист шкіри. Для цього підійдуть старі радянські костюми хімічного захисту Л-1/ОП-1 (“ОЗК”), хімічні комбінезони типу DuPont Tychem чи аналоги. За їх відсутності доведеться використовувати поліетиленові/ПВХ накидки, дощовики, у крайньому випадку – великі поліетиленові мішки, рукавички, бахіли, чоботи. Для ізоляції з’єднань можна використовувати скотч.

Речовина VX не лише більш небезпечна, ніж зарин та зоман при вдиханні, але й спеціально призначена для враження противника, захищеного протигазами, оскільки вона має підвищену здатність вражати людей крізь незахищену шкіру.

Дегазація заражених поверхонь. Зарин, зоман, а особливо – VX – стійкі сполуки, однак існує ряд способів їх нейтралізації. По-перше, зарин та зоман гідролізує (розкладається водою) при контакті з міцними водними розчинами лугів (їдкий натр, їдке калі, аміак, аміни). По-друге, зарин, зоман розкладають гіпохлорити:  гіпохлорит натрію (препарат “Білизна”), гіпохлорит кальцію (“хлорка”, “хлорне вапно”), а також – хлорамін (Б чи Т).  По-третє – пероксид водню у лужному середовищі (pH>8.4) швидко розкладає зарин та зоман. Також ефективно розкладає зарин і зоман фенолят натрію, та ця речовина не завжди є доступною.

Таким чином, для дегазації зарину та зоману можна використовувати 10% розчин аміаку (нашатирний спирт, краще з добавкою етанолу), препарат “Білизна”, 3-10% пероксид водню з добавкою аміаку (добавляти перед використанням). Для дегазації місцевості та об’єктів, стійких до корозії, можна використовувати розчини лугів чи суспензію гіпохлориту кальцію (“хлорного вапна”).

Речовина VX відрізняється не лише більш високою токсичністю (особливо при дії через шкіру), але й значно більшою стійкістю – у порівнянні з зарином та зоманом. Вона здатна спричиняти стійке зараження місцевості, а особливо – водойм протягом тривалого часу. Гідролізуючі агенти (луги, аміак) на неї діють повільно, тому для дегазації доцільно використовувати окисники: гіпохлорит натрію (препарат “Білизна”), гіпохлорит кальцію (“хлорка”, “хлорне вапно”), хлорамін.

Перша допомога при отруєнні ФОР. З потерпілого треба зняти/зрізати весь заражений одяг та евакуювати його у незаражену зону.

При потраплянні рідких ФОР на шкіру, отруту необхідно негайно видалити з уражених ділянок (тампони й т.п.), обробити заражені місця за допомогою рідини з індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8, ІПП-10 чи аналоги). За його відсутності – обробити уражену ділянку шкіри гіпохлоритами (гіпохлорит натрію – “Білизна”, гіпохлорит кальцію – “хлорка” чи хлорамін). Обережно: ці речовини сильно обпікають шкіру, допускається обробляти лише невеликі ділянки! За можливості обробити все тіло слабким розчином соди.

При потраплянні ФОР у шлунок негайно викликати блювоту, промити шлунок великою кількістю 1 % розчину питної соди або чистої води. Уражені очі промити 2 % розчином питної соди або водою.

За появи перших ознак ураження необхідно здійснити підшкірну ін’єкцію антидоту: атропін, пралідоксим або діазепам з індивідуальної аптечки (АІ-2). При відсутності допомоги протиотруту вводить сам потерпілий. Якщо судоми не припинились, через 10 хвилин повторно вводять антидот. Третя доза антидоту не застосовується, оскільки вона може стати смертельною.

Речовини шкірнонаривної дії.  Серед даних речовин доцільно розглянути іприт (гірчичний газ). Це переважно стійкі, висококиплячі рідини, що спричинюють локальне ураження шкіри та слизових оболонок у місці контакту (від легкого почервоніння – до глибоких, болісних виразок).

Також такі речовини проникають крізь шкіру (слизові оболонки) або шлунково-кишковий тракт й завдають загальної токсичної дії – включно зі смертельними отруєннями. Однак, основним їх призначенням є саме тривале виведення противника з ладу та створення перешкод для дій армії чи ведення цивільного господарства. Здатні викликати стійке й тривале зараження місцевості, будинків, техніки. Вимагають захисту усієї поверхні тіла (протигази й хімічні захисні костюми), а не лише органів дихання, також необхідна дегазація будь-яких об’єктів, що контактували з отрутою.

Іприт – масляниста, важкокипляча рідина, майже без запаху. Погано розчинна у воді. Технічний продукт має колір від жовтого до коричневого та характерний запах часнику чи гірчиці (звідси назва – “гірчичний газ”).

Історично іприт став однією з перших бойових отруйних речовин, успішно використаних на полі бою. На жаль, застосування іприту можливо і досі – попри появу ряду значно більш ефективних бойових ОР. Можливе використання іприту з допомогою хімічних боєприпасів (ракети, бомби, снаряди…) чи розпилення його авіацією.

Дію іприту на організм можна звести до двох основних факторів – ферментна отрута (порушує енергетичний цикл – загальнотоксична дія) та шкірнонаривна дія, обумовлена взаємодією іприту з білками мембран клітин (є ще дія на ДНК клітин, що впливає на спадковість).

Іприт має чітко виражену місцеву дію на тканини у місці контакту: шкіру, очі, дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт (це поєднується із загальнотоксичною дією).

При контакті шкіри з іпритом (краплі чи пара) спершу не виникає симптомів. Через 2-5 хвилин речовина проникає крізь верхній шар шкіри, через 7-10 хвилин розчиняється у підшкірній жировій тканині, а за час до 30 хвилин повністю всмоктується й потрапляє у кров. Період прихованої  дії може тривати від двох годин до доби. У жарку погоду чи при потраплянні на ніжні ділянки шкіри період прихованої дії може не спостерігатись.

Перші ознаки ураження іпритом – свербіння та  почервоніння шкіри у місці контакту (еритеми). При легких отруєннях через кілька діб симптоми проходять. При більших дозах на шкірі з’являються численні пухирі, що поступово об’єднуються, потім – прориваються, залишаючи болісні виразки. Час лікування – місяці, можлива вторинна інфекція.  

Ураження шкіри парою іприту рідко виходить за стадію виникнення еритем та виразок. Небезпека смертельного отруєння виникає при контакті шкіри з рідким іпритом. Дуже вразливі до дії іприту (особливо рідкого) очі  – часто контакт закінчується втратою зору. 

При вдиханні пари й аерозолю іприту у невисоких концентраціях спостерігається запалення органів дихання, кашель, бронхіт. Проходить через 3-4 доби. Більш високі концентрації через 3 години викликають болісний кашель, болі у грудях, втрату голосу, нудоту, кровотечі у дихальних шляхах, а зрештою – набряк легенів.

Симптомами загального отруєння є: висока температура, слабкість, апатія. Тяжкі отруєння закінчуються смертю через 3-4 дні, середні можуть призвести до смерті за 1-4 тижні.

При потраплянні іприту крізь шлунок (їжа, вода) через 15-20 хвилин спостерігаються болі, слиновиділення, блювота, кривавий пронос, спрага. Смерть – через дві доби.

Іприт має кумулятивну дію: патологічні зміни, спричинені дією невеликих доз, накопичуються. 

Дегазація заражених поверхонь. Іприт проникає у будівельні матеріали, тканини, гуму, шкіру, картон й т.д., що може спричинити вторинні отруєння.  Завдяки стійкості іприт – отруйна речовина, що використовується для тривалого зараження місцевості, особливо у тилу противника.

Заражені поверхні необхідно обробити розчином хлораміну чи гіпохлоритів (натрію чи кальцію), або спеціальними дегазуючими розчинами (N-монохлораміди арилсульфокислот у дихлоретані, лужні алкоголяти аліфатичних спиртів, аміноспирти).

Захист від іприту. Аналогічно зарину (див. вище) – фільтруючий протигаз та протихімічний ізолюючий костюм, у крайньому разі – їх підручні замінники. Речовина менш токсична, ніж ФОР, та все одно небезпечна. Крім того, іприт більш стійкий, ніж ФОР. При відсутності захисного одягу іприт за 3 години проникає крізь бавовняну форму.

Дуже небезпечною властивістю іприту є тривалий латентний період між дією небезпечної дози отрути та появою перших симптомів. Не знаючи, що вона знаходиться у зараженій атмосфері, людина продовжуватиме отримувати нові дози іприту.

Перша допомога при отруєнні іпритом. Антидот проти іприту відсутній. Видимі краплі чи аерозоль, що потрапили на шкіру чи одяг, видалити тампоном. Місця контакту зі шкірою обробити розчином з індивідуального протихімічного пакету, чи розчином N-монохлорамідів арилсульфокислот (ДТ-1). Допускається використання хлораміну чи побутових препаратів гіпохлоритів  (гіпохлорит натрію – “Білизна”, гіпохлорит кальцію – “хлорка”), та слід враховувати, що ці розчини сильно опікають шкіру.

Очі, ніс, рот горло промити слабким розчином соди. При потраплянні у шлунок – негайно викликати блювоту, потім дати потерпілому суспензію з 25 г активованого вугілля та 100 мл. води. Пухирі слід розкривати, на це місце накладати пов’язку, змочену хлораміном. Іпритові виразки лікують як опіки.

Література:

Александров В.Н., Емельянов В.И. Отравляющие вещества, 1991 г.

Франке З.  Химия отравляющих веществ. Том 1, 1973.

Франке З., Франц П., Варнке В. Химия отравляющих веществ. Том 2, 1973.

Антонов Н.С. Химическое оружие на рубеже двух столетий, 1994 г .

Для покращення настрою, але по темі:

Станислав Лем – Футурологический конгресс. 

Розроблено – Провідний інженер управління поводження з РАВ ДСП «Об’єднання «Радон», кандидат технічних наук Володимир ВІТЕР

Інші

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram

Всі Новини